Особливості розвитку, навчання і виховання дітей з порушенням психофізичного розвитку слуху

 В останні роки у багатьох країнах світу спостерігається тенденція до збільшення кількості дітей зі зниженим слухом, які навчаються серед однолітків зі збереженою слуховою функцією. Діти зі зниженим слухом, можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі, але вони потребують створення спеціальних педагогічних умов, індивідуального підходу, заснованих на глибокому розумінні вчителем дійсних причин утруднень дитини в навчанні. Зміст, форми та методи навчання і виховання дітей з порушенням слуху мають бути корекційно спрямованими. Це означає, що кожна тема, яка вивчається в школі, кожний метод і прийом, використаний вчителем чи вихователем, мають сприяти не лише засвоєнню знань, умінь, навичок, формуванню поведінки, а й виправленню вад слуху. У процесі трудової, ігрової, пізнавальної діяльності глухі і слабочуючі діти оволодівають навичками організації та планування, навчаються входити в широке спілкування з оточуючим.

 Слух має велике значення для розвитку людини. Пізнання оточуючої дійсності, явищ природи і суспільного життя вкрай ускладнене у дитини, позбавленої слуху.

 Оволодіння мовою, однією з центральних, найважливіших психічних функцій, певною мірою залежить від слуху. Дитина, яка має серйозні дефекти слуху, не зможе самостійно навчитися говорити, тому що  не чітко сприймає звукову мову, не чує звукових зразків. Слух має виключне значення для формування звуковідтворюючої сторони мови. Дитина з  недостатнім слухом не може контролювати власну вимову. Відповідно, від цього в значній мірі страждає його усне мовлення. Всі ці фактори негативно впливають на процес оволодіння всією складною системою мови, а отже, обмежують можливості навчання і пізнання оточуючого світу. Мова лежить в основі розвитку інших пізнавальних процесів, тому її відсутність або недорозвинення порушує мисленнєву діяльність.

 Мова регулює поведінку і всі види діяльності дитини. Тому, виховання дітей з неповноцінною мовою викликає певні труднощі. Глибоке порушення слуху і мови  сприяє відомій соціальній ізоляції дітей з особливими потребами, так як їх участь в різних видах спільної діяльності з дітьми, які нормально чують, обмежена.

 Таким чином, глибоке і стійке порушення слуху виявляє негативний вплив на психічний, фізичний і особистісний розвиток дитини.

 Стійкі порушення слуху у дітей можуть бути вродженими і набутими. Висновок про вроджений чи набутий характер порушення слуху робиться зазвичай на підставі відомостей, отриманих зі слів батьків, а ці відомості дуже часто виявляються досить неточними. З одного боку, захворювання, яке викликало глухоту або туговухість, може залишитись непоміченим, і батьки вважають в цих випадках дитину глухою чи туговухою від народження. З іншого боку, рідко дійсно вроджене порушення слуху залишається протягом декількох місяців, а іноді років нерозпізнаним, а коли воно виявляється, то приписується будь-якому випадковому захворюванню чи травмі, що мала місце незадовго до виявлення дефекту слуху. Таким чином, діагностика вродженого порушення слуху в кожному конкретному випадку може виявитися дуже ускладненою.

 Вроджений характер порушення слуху відмічається значно рідше, ніж набутий.

 Серед причин порушення слуху у дітей перше місце займають наслідки гострого запалення середнього вуха (гострий гнійний отит).

 Частою причиною враження слуху у дітей є захворювання носа і носоглотки і пов’язане з цими захворюваннями порушення євстахієвої труби.

 В останні роки, в зв’язку із зменшенням ролі інших дитячих інфекційних хвороб (менінгіту, скарлатини, кору), підвищилося відносне значення вірусного грипу.

 Слід згадати про порівняно нечасте, але дуже важке враження слуху, яке виникає  при іншому вірусному захворюванні – запаленні навколо вушної слинної залози (епідемічний паротит, або так звана свинка).

 Розрізняють два основних види слухової недостатності – туговухість і глухоту.

 Туговухістю називається  таке зниження слуху, при якому виникають труднощі у сприйнятті мови, проте сприйняття мови за допомогою слуху, хоч би і в спеціально створених умовах (підвищення голосу, наближення того, хто говорить безпосередньо до вуха, використання звукопідсилюючих приборів і т.д.), все ж можливо.

 При глухоті сприйняття мови на слух неможливе ні за яких умов.

 У відповідності до двох основних видів слухової недостатності виділяють дві основні категорії дітей із стійким порушенням слухової функції: 1) глухі діти; 2) слабочуючі (туговухі).

 При класифікації стійких порушень слуху у дітей необхідно враховувати не тільки ступінь враження слухової функції, а й стан мови. В залежності від стану мови глухі діти поділяються на дві групи:

а) глухі діти без мови;

б) глухі діти, які зберегли мову (пізнооглухлі).

 З кінця минулого століття і до самого останнього часу існувала класифікація, яка поділяла глухих на чотири категорії:

• повна глухота;
• тональний слух;
• вокальний слух або слух на голосні;
• вербальний слух.

 По об’єму сприймаємих частот глухих дітей, які мають залишки слуху, можна поділити на чотири слухові групи: І група – діти, які сприймають лише самі низькі частоти (128 -256 Гц); ІІ група – діти, які сприймають низькі частоти (до 512 Гц); ІІІ група – діти, які сприймають низькі середні частоти (до 1024 Гц); IV група – діти, які сприймають широкий діапазон частот (до 2048 Гц і вище).  Встановлення саме таких меж слухового об’єму продиктоване слідуючим. Обмеження діапазону слухового сприйняття лише самими низькими частотами, що не перевищують 256 Гц, безумовно, позбавляє можливості розрізнення будь-яких звуків мови. Включення в слуховий об’єм частоти 512 Гц вже дає можливість розрізняти деякі звуки мови, які володіють низьким формантами, наприклад –о, -у.

 Розширення слухового об’єму до 1024 Гц підвищує можливість розрізнення мовних звуків, особливо голосних –а, -о, -у, основні форманти яких знаходяться в цих межах. Подальше розширення слухового об’єму супроводжується і подальшим покращенням розрізнення звуків мови.

 По глибині порушення слуху при туговухості можна приблизно виділити чотири ступені: легку, помірну, значну і важку. При туговухості у дітей особливо важливо враховувати не тільки ступінь зниження слуху, але і час, коли настало це зниження.

 Поділ слабочуючих дітей на групи в залежності від об’єму сприймаємих частот, як це було зроблено у відношенні глухих дітей, не має сенсу, так як більшість слабочуючих сприймають широкий діапазон частот – до 400 Гц і вище.

 Вимоги сучасних державних і освітніх програм і законо­давчих документів останніх років передбачають забезпечен­ня вільного вибору навчального закладу для дітей з особливими потребами, зокрема для дітей зі зниженим слухом.

 В останні роки у багатьох країнах світу спостері­гається тенденція до збільшення кількості дітей зі зниженим слу­хом, які навчаються серед одно­літків зі збереженою слуховою функцією. У найближче десятиліття передбачається охопити інтегро­ваним навчанням значний відсо­ток таких дітей в Україні. Воно можливе і доцільне за відповідної дош­кільної підготовки та створення сприятливих умов для розвитку і навчання у школі та вдома. Обов’язко­вою умовою для комфортного перебування та якісного навчан­ня у масовій школі є такий мов­леннєвий розвиток дитини з роз­ладом слуха, який максимально наближений до вікових норм.

 За умови відповідного висновку ПМПК в інклюзивних класах  загальноосвітніх навчальних закладів можуть навчатися діти з порушенням слуху   (із втратою слуху від 30 і більше децибел – глухі). У класі (групі) може бути не більше трьох дітей з порушенням слуху. При цьому доцільно комплектувати дітей, які мають порушення однієї категорії (слуху). Час перебування дітей з особливостями розвитку в загальноосвітньо­му навчальному закладі може змінюватися наказом директора цього закла­ду на підставі висновків психолого-медико-педагогічної консультації про стан психофізич­ного розвитку кожної дитини (за результата­ми обов’язкового щорічного обстеження).

 Зміст, форми та методи навчання і виховання дітей з порушенням слуху мають бути корекційно спрямо­ваними. Це означає, що кожна тема, яка вив­чається в школі, кожний метод і прийом, ви­користаний вчителем чи вихователем, мають сприяти не лише засвоєнню знань, умінь, на­вичок, формуванню поведінки, а й виправлен­ню вад слуху. Для дітей із порушенням слухової функції характерна складність сприймання та вторинне відставан­ня у мовленнєвому розвитку, що спричиняють специфічне розуміння мовленнєвого матері­алу.

 Основ­ним принципом навчання мовлення дітей зі зниженим слухом є максимальне збагачення мовленнєвої практики.

 Принцип збагачення мовленнєвої практики реалізується за такими напрямами:

• мовленнєвий контакт з дітьми зі збере­женим слухом як носіями правильного мовлення в умовах безпосереднього спілкування;
• спеціальна робота із засвоєння основ­них мовних закономірностей.

 Дитина з по­рушенням слуху потребує особливої уваги у класі, застосуван­ня специфічних прийомів і за­собів, спрямованих на запобі­гання та подолання негативних вторинних наслідків порушен­ня слухової функції. Необхід­ність додаткової роботи з та­кою дитиною передусім стосу­ється мовленнєвою розвитку як функції, що найбільше по­терпає через порушення слуху. В умовах масової школи це за­вдання покладається на вчите­ля. Однак розв’язати його без спеціальної дефектологічної підготовки педагогові надзви­чайно складно або взагалі не­можливо. Запобігання та корек­ція недоліків мовлення дитини з порушенням слуху потребує застосування специфічних при­йомів навчання.

 Діти зі зниженим слухом, можуть успішно навчатися в за­гальноосвітній школі, але вони потребують створення спеціальних педагогічних умов, індивідуального під­ходу, заснованих на глибокому розумінні вчителем дій­сних причин утруднень дитини в навчанні. Знаючі ти­пові помилки такого учня при письмі та читанні, вчи­тель допомагає подолати їх, а при потребі направляє його до лікаря-оториноларинголога для контролю за станом слуху і можливого лікування. В умовах класу такому учневі слід створити відповідні умови: поса­дити за першу парту, перевіряти, як він на слух сприй­має навчальний матеріал; якщо необхідно — повто­рити завдання; оцінити роботу учня з урахуванням його реальних можливостей, проводити з ним відповідну корекційну роботу на до­даткових заняттях, використовуючи допомогу відповідного фахівця який прикріплений до класу. Батькам слід пояснити, як стави­тись до особливостей їхньої дитини і правильно ор­ганізувати її мовне виховання.

 Отже, учителю (вихователю) інклюзивного класу чи інклюзивної групи необхідно узгоджувати педа­гогічні впливи з медичними і психологічни­ми; дотримуватись послідовності й наступ­ності в корекційно-виховній роботі, єдиного охоронно-педагогічного режиму в дитячому садочку, школі і сім’ї.

 Для вимови слабочуючих дітей характерні загальна змазаність артикуляції і недостатньо виражена модуляція голосу. При глибокому зниженні слуху, який виник рано, вимова  самостійно набутих слів представляє значну своєрідність, яка відрізняє мову слабочуючих дітей не тільки від мови чуючи, але і глухих дітей.

 Розглянемо особливості мови, що виникають при недоліках слухової функції. Вони стосуються як вимовної, так і змістовної її сторони.

 Глуха дитина сама зовсім не починає говорити. Вона оволодіває мовою лише в процесі спеціального навчання. При цьому навчанні використовуються зорові, тактильно-вібраційні та інші аналізатори.

 Усне мовлення глухої дитини, що формується без слухового контролю, позбавлене повноцінної модуляції.

 Складний процес засвоєння мови глухою дитиною проходить характерний шлях. Розуміння значень слів, через відсутність слуху, набувається в умовах обмеженої практики мовного спілкування. В зв’язку з цим глуха дитина позбавлена можливості уловлювати значення слів із багатогранності контекстів, якими користується нормально чуюча з раннього дитинства.

 Рівень мовного розвитку, якого досягли слабочуючі діти, визначається особливостями педагогічних умов. Якщо оточуючі рано помітили слуховий дефект, то вони, зазвичай, намагаються говорити членороздільно і голосно; в цьому випадку слабочуючі діти  оволодівають мовою в значно більшій мірі. В процесі спеціального навчання мові, слабочуючі діти можуть оволодіти  майже повною мовою уже в дошкільному віці.

 Психіка глухої дитини відрізняється своєрідністю. В умовах спеціально організованого навчання ця своєрідність поступово згладжується. Такий шлях розвитку глухої дитини може бути названий компенсаторним.

 Процес компенсації проходить в двох напрямках:

• здійснюється явище заміщення, яке виражається в утворенні нових шляхів для педагогічного впливу. Наприклад, у глухих формується зорове сприйняття усної мови;
• усувається негативний вплив глухоти і німоти. В результаті перетворень пізнавальної діяльності, характер її розвитку наближується до характеру розвитку, що притаманний чуючим.

 Глуха дитина не може задовольнити свої потреби в спілкуванні з оточуючими за допомогою усної мови, якщо вона не буде спеціально їй навчена. Спілкування чуючих дорослих з ненавченою словесній мові глухою дитиною здійснюється багатьма способами: першочергове встановлення взаєморозуміння проходить на основі показу предметів і дій, потім воно здійснюється на основі міміко – жестової мови, що формується  в ході розвитку. Міміко – жестова мова – обмежений засіб, він зрозумілий тільки певному колу людей і слугує задоволенню вкрай елементарних потреб дітей.

Ручна азбука

 Міміко – жестове спілкування глухих дітей швидко розвивається, коли глуха дитина потрапляє в середовище глухих. В школі цей вид спілкування носить більш узагальнений характер, обов’язковий для даного колективу і тому зрозумілий його членам. І все ж міміко – жестові засоби спілкування є дуже недосконалі.

 Повноцінний розвиток глухої дитини можливий лише на основі оволодіння нею словесної мови. Засвоєння мови сприяє підняттю на більш високий рівень міміко – жестових засобів спілкування.

 При наявності повноцінного слуху не виникає необхідності в спеціально організованому навчанні дітей мові, оскільки вона виникає в процесі природного спілкування. У випадку пошкодження слуху в ранньому віці виникає інше положення. Для того, щоб глухі діти навчилися говорити, щоб спілкувалися з чуючими і між собою засобом словесної мови, їх необхідно спеціально навчати словесній мові.

 Мова чуючої дитини  розвивається разом з розвитком її мислення. Не так це відбувається у глухої дитини, зазвичай починаючої навчатися словесній мові в старшому дошкільному чи шкільному віці.

 Глухі діти навчаються в спеціально організованих умовах. Навчання є процесом єдиним і цілісним.

 Процес навчання глухих учнів складний; він складається із декількох етапів, кожному з яких притаманні свої особливості.

 Пізнання починається з чуттєвого сприйняття предметів і явищ. У глухої дитини, яка не навчалася до вступу в школу словесній мові, формування уявлень, як правило, проходить на основі міміко – жестової  мови. Враховуючи це, сурдопедагог навчає дитину словесній мові. В результаті – уявлення, що формуються, пов’язані  не з жестом, а із словом.

 Недостатній розвиток словесної мови і логічного мислення у глухих учнів призводить до того, що вони нерідко засвоюють ті чи інші знання формально, механічно заучують правила, закони, висновки, затрудняючись в  використанні їх на практиці.

  Глуха дитина відчуває труднощі, пов’язані з необхідністю використовувати отримані знання на практиці не тільки в процесі звичайних занять, але і в спеціально організованих умовах. Оцінка знань є важливим моментом. В школах для  глухих робота оцінюється за якість виконання основної мети завдання. Разом з тим приймається до уваги і якість оформлення завдання в письмовій чи усній мові.

 Поступово мова починає все більше високо оцінюватися дітьми як засіб спілкування. Глухі діти старших класів ще більше високо цінують усну мову, хочуть розмовляти зрозуміло, граматично правильно.

 Процес навчання глухих учнів підрозділяється на три відмінні одна від одної сходинки:

1. На початковому етапі глухі діти, які не пройшли спеціального навчання мові в дошкільному віці, не володіють словесною мовою. Оволодіваючи елементарними знаннями основ наук, учні практично засвоюють граматичну будову мови в самій початковій стадії.
2. Характер навчання дітей, що практично оволоділи граматичною будовою мови, значно змінюється. Мова стає більш досконалим засобом оволодіння знаннями. Її подальший розвиток проходить на основі успіхів, які досягли в області практичного оволодіння її граматичною будовою.
3. Вивчення граматики вносить суттєві зміни в розвиток мови і мислення. На основі цього відбувається більш усвідомлене оволодіння знаннями.

 Діалектика виховання розкривається в складній взаємозалежності об’єктивного і суб’єктивного, внутрішнього і зовнішнього. Вимоги, що пред’являються педагогом учневі, усвідомлюються, стають для нього внутрішніми і реалізуються згодом в практичній діяльності учня.  Діалектика виховання проявляється в його суперечливості. Рушійною силою виховного процесу є внутрішні суперечності: між соціальними завданнями, які висуває перед школярами педагог, і їх можливостями; між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями школярів; між претензіями учнів та їх реальними можливостями; між потребами учня і способами їх задоволення. Частина перерахованих суперечностей відноситься до суперечливих прагнень самого школяра, а інша частина – до діяльності педагога. У вихованні дітей з вадами слуху ці протиріччя вирішуються в ході цілеспрямованого впливу на поведінку, свідомість учня, розширення його досвіду, в процесі формування мови, яка полегшує осмислення пропонованих вимог та сприяє критичної оцінки своїх можливостей. Крім внутрішніх протиріч на виховний процес впливають зовнішні протиріччя – між цілеспрямованим виховним процесом і стихійними впливами середовища, які не завжди бувають сприятливими, та ін.

 Своєрідність психічного розвитку дітей з вадами слуху обумовлює особливості процесу їх виховання. Однією з умов правильної організації виховного процесу в спеціальній школі є знання складної структури дефекту і розуміння того, що відхилення у розвитку, названі первинним дефектом, піддаються виправленню, корекції. Тому виникає необхідність глибокого вивчення особливостей учнів. Знання їх дозволяє виділити загальнопедагогічні та корекційні завдання виховання, які вирішуються в органічній єдності. У цьому полягає перша особливість виховання дітей з вадами слуху. Другою особливістю виховання глухих і слабочуючих є опора на потенційні можливості дитини, на його здорові сили, віра в можливості подолання відставання у розвитку. Виховання правильного ставлення до свого дефекту, життєвого оптимізму робить життя дитини радісною, мобілізує волю і життєву активність. Особлива роль при цьому належить сурдопедагогу, його такту, повазі до особистості учня, поєднанню вимогливості з повагою та увагою.

 Третьою особливістю виховання дітей з вадами слуху є її практична спрямованість, широке використання різноманітних видів діяльності. Діяльність, історично обумовлена ​​і соціально мотивована, є основною умовою розвитку особистості. У процесі трудової, ігрової, пізнавальної діяльності глухі і слабочуючі діти  оволодівають навичками організації та планування, навчаються входити в широке спілкування з оточуючими.

 Четвертою особливістю виховання дітей з вадами слуху є облік індивідуальних особливостей кожної дитини, головним чином тих, які обумовлені порушенням слуху і мовним недорозвиненням. Знання причин, що викликають ті чи інші особливості поведінки або характеру дитини, допомагає вибрати засоби і методи виховання кожного.Таким чином, виховання глухих і слабочуючих дітей спирається не тільки на загальні закономірності, але і на знання особливостей розвитку цих дітей. Важливим для розуміння сутності процесу виховання дітей з вадами слуху є усвідомлення мети виховання.

 Висування в якості мети виховання всебічно розвиненої глухої або слабочуючої дитини передбачає, що вирішення завдань розумового, морального, ідейно-політичного, трудового, фізичного та естетичного виховання спирається на знання особливостей розвитку цих дітей і спрямоване на подолання наслідків дефекту слуху. Особливої ​​значущості набуває робота спеціальної школи з формування мови, як засобу спілкування. На її основі відбувається перетворення пізнавальної діяльності дітей з вадами слуху, більш повний і глибокий розвиток духовних сил кожного. Формування мови є однією з умов всебічного розвитку глухих і слабочуючих дітей. Виховання дітей з вадами слуху носить комплексний характер. Головне в ньому – це єдність цілей, завдань, принципів, змісту, форм і методів виховної діяльності.

 Комплексність виховання глухих дітей передбачає єдність виховного впливу всіх підсистем зовнішнього середовища (суспільно-політичної, виробничо-економічній, соціально-побутової, культурної та природно-екологічної), а також найближчого оточення дитини (мікросередовища). Зміст виховання дітей з вадами слуху передбачає органічний зв’язок усіх напрямків роботи (формування патріотизму, працьовитості, моральності, громадської активності, фізичного та естетичного розвитку). Вибір заходів виховного впливу потребує поєднання різних груп методів, спрямованих на формування поведінки, свідомості, почуттів людини. Тільки комплексний підхід до вирішення всіх аспектів виховної, навчальної та корекційно-розвиткової роботи дає бажаний результат.